15 липня 2015 року у Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я відбулося засідання «круглого столу» на тему: «Сучасний стан і шляхи вдосконалення трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини в Україні».
Модератором та ініціатором заходу був член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, народний депутат України Олексій Миколайович Кириченко.
Метою заходу було обговорення перспектив розвитку в Україні такого унікального та безальтернативного методу лікування багатьох необоротних захворювань та ушкоджень життєво важливих органів людини, як трансплантація.
До участі у засіданні «круглого столу» були запрошені народні депутати України, представники Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України, інших заінтересованих міністерств і відомств, Національної академії медичних наук України та окремих вищих медичних навчальних закладів, провідні фахівці та науковці у сфері трансплантології (у тому числі з Республіки Білорусь), а також представники міжнародних і громадських організацій та ЗМІ.
Відомо, що сучасний розвиток медичної науки та практики дозволяє забезпечувати пересадку практично усіх людських органів. Щорічно в світі виконуються десятки тисяч трансплантацій різних органів та їхня кількість постійно збільшується. Лише в США їх щорічно виконується до 30 тисяч.
Застосування цього методу лікування в розвинутих країнах вже почало суттєво впливати на такі показники, як тривалість і якість життя населення, оскільки успішно проведена трансплантація може подовжити життя людини іноді більш, ніж на 25 років. Всього на даний час у світі проживає понад 1 млн. осіб з пересадженими органами, які ведуть активний спосіб життя та навіть займаються спортом.
Україна є колискою світової трансплантології. Наш співвітчизник, видатний військовий хірург Микола Пирогов здійснив першу у світі пересадку гомілки, а український хірург Юрій Вороний ще в 1933 році вперше в світі здійснив клінічну трансплантацію нирки.
Однак, на жаль, за станом розвитку саме цієї галузі медичної науки та практики Україна нині є аутсайдером.
Як свідчать статистичні дані Міністерства охорони здоров’я України, наша держава посідає останнє місце серед країн Європи за показником посмертного донорства, який в Україні становить лише 0,15 випадків на 1 мільйон населення, що у 100 разів менше, ніж у сусідній Польщі, та у 230 разів менше, ніж в Іспанії, яка цим показником є світовим лідером.
Протягом багатьох років щорічна загальна кількість органних трансплантацій в Україні не перевищує 130-140 втручань. При цьому лише від 4-15% з цієї кількості трансплантацій проведені завдяки посмертному донорству, що є вкрай недостатнім.
Так у 2014 році в нашій державі виконано всього 134 органні трансплантації, у тому числі 16 пересадок нирок (при потребі більше 2500); 17 пересадок печінки (при потребі 1000-1500). Що стосується трансплантацій серця, то їх за останні 20 років в Україні проведено лише 8 (при потребі 1000-1500).
Крім того, в Україні досі не запроваджено повноцінну систему трансплант-координації, застосування якої дозволило розвинутим країнам Європи суттєво збільшити кількість потенційних донорів серед померлих осіб.
Однією з основних причин гальмування розвитку в Україні цього напрямку медицини є відсутність необхідної кількості органів для трансплантації. За попередніми підрахунками, в Україні щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на 1 млн. населення, що становить близько 3 тисячі донорів, які могли б врятувати життя 10 тисячам хворим.
Україна значно відстає від країн Європи й за кількістю трансплантацій гемопоетичних стовбурових клітин, і досі не здійснює їх трансплантацію від неродинного донора. Це змушує щороку багатьох громадян нашої держави виїздити для отримання допомоги за кордон, а державу витрачати значні бюджетні кошти на організацію такого лікування, і тим самим дотувати розвиток систем медичного обслуговування інших країн.
Ще однією серйозною проблемою залишається хронічне недофінансування зазначеного напряму діяльності системи охорони здоров’я. Саме через брак бюджетних коштів не були виконані більшість заходів двох державних програм, які були спрямовані на розвиток трансплантації в нашій державі.
Також значна кількість фахівців однією з головних причин недостатнього розвитку трансплантації з використанням трупних органів вважає недосконалість відповідної законодавчої бази України. За період незалежності держави мали місце неодноразові спроби змінити встановлений Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» порядок забору донорських органів від померлих осіб, який базується на концепції так званої «презумпції незгоди», та запровадити підхід, що базується на концепції ймовірної згоди потенційного донора (або так званої «презумпції згоди»), яка передбачає можливість взяття органів у померлої особи для трансплантації, якщо за життя ця особа не заявила в установленому порядку про свою незгоду на застосування такого втручання.
Протягом зазначеного періоду на розгляд Верховної Ради України було подано 6 законопроектів з цього приводу, однак жоден з них не отримав належної підтримки парламенту і не став законом.
Разом з тим, Всесвітня організація охорони здоров’я вважає, що характер системи вилучення органів з тіла померлого не є визначальним фактором для забезпечення успішного розвитку трансплантології та масштабів застосування трансплантації як методу лікування у тій чи іншій країні.
Наприклад, в США діє принципово така ж як і в Україні система вилучення органів у померлих донорів, що не заважає цій країні бути світовим лідером у сфері розвитку трансплантології як науки і щорічно виконувати найбільшу у світі кількість операцій з трансплантації (до 30 тисяч). Це саме стосується Канади, Ізраїлю, багатьох інших розвинутих країн світу.
Про це, зокрема, йдеться у Керівних принципах ВООЗ щодо трансплантації людських клітин, тканин та органів, затверджених 63-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я 21 травня 2010 року.
У цьому документі наголошується на тому, що при застосуванні обох альтернативних систем вилучення органів з тіла померлого, покладатися при здійсненні цієї процедури лише на чітко висловлену чи ймовірну згоду померлого, не заручаючись подальшим дозволом від членів сім’ї, можна лише в тому разі, коли розуміння необхідності розвитку трансплантології та сприйняття посмертному донорству глибоко та однозначно вкоренилося у суспільній свідомості.
Під час «круглого столу», було порушено низку інших проблем розвитку трансплантації в Україні, представлено позитивний досвід Республіки Білорусь у розвитку цього напряму медицини, заслухано інформацію щодо кримінально-правової ситуації, пов’язаної з можливими порушеннями у сфері трансплантації в Україні та світі.
Учасники «круглого столу» погодилися з необхідністю вжиття невідкладних заходів з метою усунення існуючих недоліків в практичній організації вітчизняної служби трансплантації та розробки чіткого алгоритму її функціонування з урахуванням кращих міжнародних практик у цій сфері.
За результатами засідання круглого столу його учасниками буде ухвалено резолюцію, у проекті якої, зокрема, запропоновано Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я звернутися до Прем’єр-міністра України з проханням взяти питання щодо подальшого розвитку трансплантації в Україні під свій особистий контроль та доручити відповідним центральним органам виконавчої влади вжити заходів щодо налагодження належного функціонування трансплантації, у тому числі, у разі необхідності, шляхом розробки відповідних пропозицій щодо внесення змін до законів України та подання їх в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України. Також Уряду рекомендовано розглянути питання щодо реорганізації Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ України в Державну службу трансплантації та донорства.
Міністерству охорони здоров’я України, Національній академії медичних наук України, місцевим органам влади, у межах їх повноважень, рекомендовано забезпечити вжиття постійних заходів щодо сприяння розвиткові трансплантації та інформування суспільства про клінічні можливості, високу соціальну значущість та унікальність цього методу лікування, належної популяризації ідеї донорства органів і тканин як одного з найвищих проявів гуманізму.