Міжнародні поїздки та транспортні засоби відіграють велику роль у швидкому поширенні трансмісивних хвороб у всьому світі, оскільки кордони між державами стають все більш «відкритими», а швидкість і обсяги поїздок і перевезень зростають. Разом з цим збільшується і ймовірність поширення резервуарів збудників інфекції і патогенних мікроорганізмів, здатних викликати трансмісивні хвороби.

Не викликає сумніву, що стабільно зростаючі міжнародні транспортні зв’язки і міграція населення та розширення зон політичного та економічного співробітництва України з країнами, неблагополучними в епідемічному плані, збільшать можливість для нових заносів збудників не тільки особливо небезпечних хвороб, але й інших, не менш небезпечних, тропічних хвороб до діагностики, лікування і профілактики яких країна може виявитися не готова. Підтвердженням цьому є реєстрація в Україні впродовж перших тижнів 2017 року трьох випадків малярії, два з яких закінчилися летально.

З прийняттям Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я у травні 2005 року Міжнародних медико-санітарних правил (ММСП) держави-учасники взяли на себе зобов’язання створювати, зміцнювати і підтримувати основні можливості систем громадського здоров’я, що стосуються питань епіднагляду, контролю та заходів реагування у визначених пунктах в’їзду на територію країни. Ці системи в першу чергу повинні бути направлені на запобігання виникнення та ліквідацію випадків надзвичайної ситуації/події у сфері громадського здоров’я з метою запобігання міжнародного поширення хвороб.

Згідно з ММСП, компетентні органи, відповідальні за виконання і застосування відповідних медико-санітарних заходів, несуть відповідальність за реагування на події, які можуть загрожувати громадському здоров’ю, застосовуючи для цього міжгалузевий/міжсекторальний підхід. Зазначені події можуть бути викликані, окрім біологічних, і хімічними або радіологічними агентами.

Проведена в нашій країні оптимізація центральних органів виконавчої влади була розрахована на створення можливостей та сприятливих умов для побудови на кордоні країни сучасної системи епіднагляду згідно з вимогами Міжнародних медико-санітарних правил (2005) з урахуванням міжнародного досвіду.

Однак, базовий у цій сфері Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Правила санітарної охорони території України, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2011 р. № 893, до цього часу не приведено у відповідність до вимог сьогодення.

Це свідчить, що у структурі діяльності центральних органів виконавчої влади наразі порушено механізм координації в частині санітарної охорони території нашої країни.

У ході дискусії обговорено наявні проблеми та оптимальні шляхи для здійснення існуючими центральними органами виконавчої влади організаційних медико-санітарних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання занесенню та поширенню на територію України особливо небезпечних інфекційних хвороб, та ввезенню на територію України товарів, хімічних, біологічних і радіоактивних речовин, відходів та інших вантажів, небезпечних для життя та здоров’я людини.